Юридична сторінка:
Правовий порадник з прав людини
I.
Право на життя
Конституція України. Стаття 27.
Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей
від протиправних посягань.
При визначенні права людини на життя пам’ятаємо:
Ø право на життя - невід’ємне, основоположне право кожної людини незалежно від раси, кольору шкіри, політичних
переконань, громадянства тощо. Ніхто, у тому числі Конституція, не наділяють
людину правом на життя. Конституція України визнає, що людина має це право в
силу лише того факту, що вона є людиною.
Ø забезпечення права на життя –
обов’язок держави, який виконується за допомогою:
1) встановлення кримінальної відповідальності за протиправне позбавлення її
життя: за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині
(стаття 119 Кримінального кодексу України). За вбивство двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного
перебувала у стані вагітності; заручника або викраденої
людини; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене
способом, небезпечним для життя багатьох осіб; з корисливих
мотивів; з хуліганських мотивів; особи чи її
близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського
обов'язку; з метою приховати інший злочин або полегшити його
вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким
задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене
на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; з мотивів
расової, національної чи релігійної нетерпимості настає більш суворе покарання;
2) скасування смертної кари як найвищої міри покарання. В
нашій державі цей процес проходив декілька етапів. Рішенням Конституційного
Суду України 29 грудня 1999 року смертна кара як вид покарання визнана такою,
що не відповідає Конституції України. 22 лютого 2000 року Україна ратифікувала
Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відмовилась від смертної кари як способу кримінального
покарання. Сучасний Кримінальний кодекс
нашої держави не містить такого покарання як смертна кара.
3) відсутності
можливості обмежити право на життя, навіть в умовах воєнного або надзвичайного
стану (стаття 64 Конституції України, стаття 22 Закону України «Про правовий
режим надзвичайного стану»);
4) встановлення кримінальної відповідальності за
доведення до самогубства. Стаття 120 Кримінального кодексу України передбачає
відповідальність за доведення особи до самогубства, що є наслідком жорстокого з
нею поводження, шантажу, систематичного приниження її людської гідності або
систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі, схиляння до
самогубства, а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства. За такі ж
діяння щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого,
щодо двох або більше осіб, щодо неповнолітнього загрожує більш жорстке
покарання.
Ø проблемні питання, які
виникають в сучасному світі в зв’язку із
захистом права на життя, - евтаназія, аборт.
Евтаназія – штучне позбавлення людини життя при наявності волевиявлення з
її сторони за допомогою медичних засобів у випадках невиліковної хвороби чи
серйозного порушення здоров’я (смертельної травми тощо) цієї особи. У міжнародному праві залишається відкритим питання, чи
охоплює право на життя також і обов’язок людини жити, а також, чи може людина
за допомогою іншої людини свідомо відмовитися від цього свого права. Практика
міжнародних органів із захисту прав людини залишає це питання на розсуд кожної
держави. У державах, що визнають евтаназію,
особлива увага приділяється правовому регулюванню встановлення волевиявлення
особи, яка погоджується на евтаназію. Українське законодавство за будь-яких
обставин не визнає правомірність евтаназії і кваліфікує її як злочин.
Аборт — штучне переривання вагітності. В
Україні відсутня
заборона штучного переривання вагітності, але встановлені чіткі правила щодо
проведення такої медичної операції. Операція може бути здійснена при вагітності строком не
більше 12 тижнів, в окремих випадках – при вагітності від 12 до 22 тижнів. Передбачена кримінальна відповідальність
за проведення аборту особою, яка не має медичної освіти. Якщо незаконне
проведення аборту спричинило
тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої, встановлене більш
суворе покарання.
Особисті права людини – це права, які надаються людині з народження,
необмежені нічим і ніким. Вони в жодному разі не залежать від держави, ступеня
її демократичності. Ці права надані природою і супроводжують особу до самої
смерті. А найпершим та найважливішим правом, що закріплене як в усій структурі
природних прав людини, так і в структурі Конституції України, є право на життя.
*****
Аліменти на дітей
8
липня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту
права дитини на належне утримання шляхом удосконалення порядку стягнення
аліментів” від 17 травня 2017 року № 2037-VIII (надалі
– "Закон”). Закон спрямований на усунення прогалин і колізій в
законодавчому регулюванні процедури стягнення
аліментів і додаткових витрат на дитину з метою мінімізації можливостей
платника ухилятися від обов’язку утримувати дитину.
Зміни торкнулися, зокрема,
наступного:
1. Змінено правовий
режим аліментів: відтепер аліменти є власністю дитини. Неповнолітня дитина
має право самостійно їх отримувати і розпоряджатися.
2. Збільшено мінімальний
розмір аліментів з 30 до 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини
відповідного віку. Стягувачі аліментів повинні звернутися до суду з
заявою про збільшення розміру аліментів.
3.
Доповнено перелік обставин, що надають суду право при вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя, відступити
від засад рівності часток подружжя, ухиленням одного з подружжя від участі в
утриманні дитини.
4.
Надано стягувачу аліментів виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення
аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу
стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення
розміру аліментів.
5. Доповнено перелік
обставин, що впливають на визначення розміру аліментів. Зокрема, суд бере
до уваги наявність рухомого, нерухомого майна, грошових коштів у платника, його
витрати, що перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для
працездатної особи.
6. Надано право тому з
батьків або іншому законному представнику дитини, разом з яким вона
проживає, звернутися до суду в порядку спрощеного наказного провадження з
заявою про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на
двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку
(доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на
дитину відповідного віку на кожну дитину.
7. Запроваджено нові
правила визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від
заробітку (доходу). За загальним правилом заборгованість за аліментами
визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів
одержував за період стягнення, як в Україні, так і за кордоном. Якщо ж (i)
платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, (ii) є фізичною
особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування або (iii) одержує
заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову
допомогу, заборгованість визначається виходячи із середньої заробітної плати
працівника для даної місцевості.
8. Заборонено зупиняти
провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору
про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь
одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.
9. Запроваджено
відповідальність за прострочення оплати додаткових витрат на дитину. На
вимогу одержувача платник зобов’язаний сплатити суму заборгованості з
урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних із простроченої суми.
10. Врегульовано порядок
розрахунку заборгованості за аліментами. Одержувач аліментів має право на
стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів
за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх
повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не
більше 100 відсотків заборгованості.
11. Встановлена
альтернативна підсудність у справах про оплату додаткових витрат на
дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Одержувач має право
звернутися з позовом як за своїм, так і за місцем проживання або перебування
відповідача.
12. Звільнено від сплати
судового збору позивачів у справах про стягнення додаткових витрат на
дитину, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів
чи зміну способу їх стягнення.
За
більш детальною інформацією можете звернутися до відділу «Нікольське бюро
правової допомоги» Маріупольського місцевого центру з надання безоплатної
вторинної правової допомоги за адресою: вул.. Свободи, б. 87 1 поверх, каб.
№12, смт Нікольське (будівля Нікольської районної
державної адміністрації), за телефоном: (06246) 2-03-54 або
направити лист на електрону пошту Nikolske@legalaid.dn.ua.
НАСЛІДКИ УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ АЛІМЕНТІВ
Головний державний виконавець Г.Г.Бутрименко
В порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.06 №189, для призначення допомоги одержувач подає:
- у разі присудження аліментів у частці від доходу – довідку про неотримання аліментів;
- у разі присудження аліментів у твердій грошової сумі – довідку про розмір фактично сплачених аліментів.
У довідках відображаються дані за останні шість місяців, тому стягувані мають право звернутись з заявою про стягнення боржника до кримінальної відповідальності за ознаками ст.. 164 Кримінального кодексу України, а саме за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів). Покарання за такий злочин передбачено Кримінальним кодексом України, а саме: штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.
Порядок притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили кримінальне правопорушення передбачено Кримінально процесуальним Кодексом України прийнятим Верховною радою України від 13 квітня 2012 року № 46510-VI. Відповідно до ст.. 477 цього Кодексу, порушення кримінальної справи за ч.1 ст.164 за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) відноситься до кримінального провадження приватного обвинувачення, яке в даному випадку може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви особи, яка виховує та утримує дитину.
Заява особи, яка виховує та утримує дитину, та що є потерпілою в даному випадку, як правило, є єдиним законним приводом для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. У разі якщо потерпілий є неповнолітня особа або особа, яка визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, або через хворобу, фізичні або психічні вади чи х інших поважних причин не може сама подати заяву, її подати може його законний представник.
ПОЧАТОК ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ.
Н. Сікора, начальник відділу ДВС Володарського РУЮ
У разі ненадання боржником у строк, встановлений частиною другою ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», для самостійного виконання рішення документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У разі, якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
НОВЕ В ЗАКОНОДАВСТВІ!!!
Н. Сікора, начальник відділу ДВС
Володарського РУЮ
14 травня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 423-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яким внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, до статті 57, а саме:
частину другу статті 57 доповнено абзацами шостим і сьомим такого змісту:
"Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна";
*****
Про роботу державної виконавчої служби
Гончаренко Г.Г.
Заступник начальника відділу
державної виконавчої служби
Володарського р-ну, Донецької обл.
Відповідно до Закону України: «Про державну виконавчу службу» Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.
Органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для
обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.
Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі мають печатки, у тому числі гербові.
Відповідно до закону України : « Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.
Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Стаття 17.Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають
примусовому виконанню державною виконавчою службою
1. Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
2. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при
Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
( 3477-15 ).
Стаття 18. Вимоги до виконавчого документа
1. У виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних
осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний
ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
2. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі
зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
3. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.
4. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Стаття 19. Підстави для відкриття виконавчого провадження
1. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;
4) в інших передбачених законом випадках.
2. У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.
3. У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.
4. Під час пред'явлення виконавчого документа або його дубліката до виконання разом з ним подаються:
1) у разі виконання рішення про конфіскацію майна засудженого за вироком суду -&nbs
