Нікольська публічна бібліотека

методичні рекомендації

site-admin — Fri, 31 Mar 2017 12:22:20 GMT

2017 рік - Рік Японії в Україні

Останнім часом одним з найбільших іноземних інвесторів в Україні є Японія.

З метою активізації двостороннього співробітництва, зміцнення зв’язків між Україною та Японією, популяризації та вивчення історії, культури, традицій народу Японії 2017 рік проголошено Роком Японії в Україні.

Це - ще один крок на шляху до співдружності двох країн, а зближення українського та японського народів посприяє розвитку діалогу культур.

З методичними рекомендациями можна ознайомитися у бібліотеці.

Назустріч ювілею

site-admin — Tue, 12 Jul 2016 08:13:50 GMT

НАЗУСТРІЧ ЮВІЛЕЮ, ВИДАНИЙ ДАЙДЖЕСТ:

ЗНАКОМЬТЕСЬ:

Евгения Черказова

Черказова Евгения Ивановна – заслуженная артистка Украины, профессор кафедры народных инструментов, основатель специального класса клавишного аккордеона в Национальной музыкальной академии им.П.И.Чайковского, руководитель инструментального квартета «Джерело» Национальной филармонии Украины.

Родилась 16 сентября 1966 г. в с.Кременевка Никольского района Донецкой области в греческой семье. Её отец – Иван Ильич, 1945 года рождения, профессиональный водитель. Мать – Мария Васильевна (в девичестве Добра), 1945 года рождения, учитель математики. Родители имеют глубокие греческие корни.

Познакомиться с пособием можно в библиотеке.

В марте 2015 года нашему земляку, Григорию Леонтьевичу Чуйко, исполнилось бы 85 лет.

site-admin — Thu, 19 Mar 2015 13:01:30 GMT

Чуйко Григорий Леонтьевич – старший горновой доменного цеха Ждановского металлургического завода «Азовсталь», Герой Социалистического Труда. Родился 20 марта 1930 года в селе Боевое Володарского района Донецкой области. После освобождения его родного села от немецко-фашистских захватчиков 13-летний Григорий работал в поле прицепщиком на тракторе, хотел стать настоящим трактористом, но жизнь распорядилась по-другому. В 1946 году окончил мариупольское училище фабрично-заводского обучение и был направлен в доменный цех металлургического завода «Азовсталь». В 1948 году стал первым горновым на второй доменной печи. Спустя два года его труд был отмечен медалью «За трудовую доблесть». Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 июля 1958 года за выдающиеся успехи, достигнутые в деле развития черной металлургии Чуйко Григорию Леонтьевичу присвоено звание Героя Социалистического Труда с вручением ордена Ленина и золотой медали "Серп и Молот". Так в 28 лет первым среди рабочих предприятия Григорий Чуйко удостоился этого высокого звания. Став знатным металлургом, продолжал работать у горна. В 1980 г. вышел на пенсию, после чего 10 лет руководил садово-огородным товариществом в пос. Старый Крым. Умер 28 января 2015 года. Похоронен на кладбище родного села Боевого. В память о земляке в Боевской сельской библиотеке организована выставка документов, фотографий и иллюстраций; 20 марта в библиотеке пройдет информационный час «Г.Л. Чуйко – Герой Социалистического труда – наш земляк» для учащихся Боевской общеобразовательной школы.

Віртуальний день інформації "Барвисте сузір'я українських письменників"

site-admin — Fri, 04 Apr 2014 08:26:09 GMT

Письменники-ювіляри першого півріччя 2014 р.

180 років – Степану Руданському 6 січня

http://gazeta.ua/articles/culture/_doneckij-skulptor-vidmovivsya-vid-gonoraru-za-pamyatnik-smihotvorcyu-stepanu-rudanskomu/536052 - Донецький скульптор відмовився від гонорару за пам'ятник сміхотворцю Степану Руданському

175 років – Павлу Чубинському 27 січня

Віртуальна виставка «Павло Чубинський – гордість українського народу» -

http://www.youtube.com/watch?v=AzL0i58boGc

175 років – Маркіяну Шашкевичу 7 квітня

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=96&type=biogr – Творчість, біографія, критика.

"Чом, козаче молоденький..."

Чом, козаче молоденький,

Рониш слізоньки дрібненькі,

На всхід сонця поглядаєш

І так тяженько вздихаєш?..

Ой я, козак молоденький,

Роню слізоньки дрібненькі,

На Вкраїну поглядаю,

За Вкраїною вздихаю,

Бо там моя родинонька,

Бо там мила дівчинонька.

165 років – Панасу Мирному 13 травня

150 років – Володимиру Самійленку 3 лютого

Постанова Верховної Ради "Про відзначення 150-річчя з дня народження Володимира Самійленка" http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/702-18

145 років – Людмилі Старицькій-Черняхівській 29 березня

http://www.livelib.ru/author/432485
140 років – Маркові Черемшині 13 червня

https://sites.google.com/site/xatachytalnya1/pismenniki-prikarpatta/marko-ceremsina

135 років – Степану Васильченку 8 січня
120 років – Олексієві Кундзічу 22 квітня

http://tvory.net.ua/ukrainska_literatura/lib2/istoriya_ukr_literatury_xx_st/7.html

110 років – Леоніду Смілянському 27 лютого

110 років – Докії Гуменній 10 березня

100 років – Юрію Збанацькому 1 січня

Лауреат Шевченківської премії 1970 р. -http://uk.wikipedia.org/wiki/Збанацький_Юрій_Оліферович

100 років – Лариса Письменна 8 лютого

www.youtube.com/watch?v=na0F7FqQALY

100 років – Михайлу Упенику 14 червня

95 років – Миколі Шаповалу 15 червня

http://uk.wikipedia.org/wiki/Шаповал_Микола_Терентійович

90 років – Богдану Чалому 24 червня

http://sofiynist.donntu.edu.ua/kalendar/2014/june/chalij.html

85 років – Івану Івановичу Білику 17 січня

Лауреат Шевченківської премії 1991 - http://knpu.gov.ua/content/bilik-ivan-ivanovich

85 років – Юрію Мушкетику 21 березня

Лауреат Шевченківської премії 1980 р.-

http://uk.wikipedia.org/wiki/Мушкетик_Юрій_Михайлович

85 років – Роману Іваничуку 27 травня

Лауреат Шевченківської премії 1985 р. -

http://uk.wikipedia.org/wiki/Іваничук_Роман_Іванович

Тарас Шевченко і Володарський район

site-admin — Fri, 14 Mar 2014 14:21:53 GMT

Як не дивно, а такий контекст «Шевченко і Володарщина» має право на життя. Напередодні 200-річного ювілею Тараса ми всі хочемо, хоч дотично, долучитися до цього імені, з’ясувати, що для кожного з нас – Шевченко, його постать, його життя, його творчість.

Сполучною ланкою у цьому питанні може стати наш відомий земляк Феоктист Хартахай.

Хартахай Феоктист Авраамович (між 7 і 25 березня 1836, Чердакли — 25 березня 1880, Маріуполь) — педагог, історик, етнограф, засновник перших середніх навчальних закладів у Маріупольському повіті, перший дослідник історії греків Приазов'я.

Народився у березні 1836 року в селі Чердакли (нині село Кременівка Володарського району Донецької області). Походив із греків-переселенців із Криму, був третім сином в родині. Дитячі роки пройшли у рідному селі та місті Маріуполі. Батько працював у системі Маріупольського грецького суду, старші брати після завершення середньої освіти також працювали у грецькому суді.

Феокстист закінчив Олександрівське повітове училище (нині у місті Запоріжжя), пізніше Катеринославську гімназію. 1858 року вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет, тут він стає членом Харківського таємного студентського революційного товариства. Проте у лютому 1859 року за неспроможність сплатити за навчання його відраховують. Разом із іншими відрахованими членами товариства вступає до Київського університету Святого Володимира одразу на другий курс, проте за тією ж причиною його знову відраховують.

22 листопада 1860 року Феоктист Хартахай стає студентом Санкт-Петербурзького університету першого курсу спочатку на історико-філологічному факультеті, а через два тижні на східному факультеті в розряді арабо-персько-турецько-татарських мов. Тут він стає активним діячем революційної спілки, групи української молоді, згуртованої довкола Тараса Шевченка.

Чи був він особисто знайомий з Тарасом Шевченком достеменно не відомо, але те, що 28 лютого (12 березня) 1861 року разом з іншими студентами виносив домовину з тілом Тараса Шевченка та виступав з прощальною промовою на Смоленському цвинтарі, підтверджений факт. Про це говорить сам Феоктист у своєму листі до Василя Степановича Гнилосирова, свого товариша по Харківському товариству з розповсюдження української мови та культури. Він детально описує похорон Т.Г. Шевченка у листі від 28 лютого (ст. стилю) 1861 року.

Здоров бувай Василю!

Вже із газет ти довжен знать, що Тарас Григорович замовк навіки. У сій моїй писульці я тобі напишу, що сам бачив і що тобі знати кортить. Скажу про похорони Шевченка. Умер він на другий день після своїх іменин — у 26 число в 6 часів уранці. Дуже, сердега, не хотів умирать на чужині, усе про Україну згадував. Після смерті його зараз усі узнали, не тільки хахли, а й усі путні люде. Прийнять на себе хлопоти похорон считав усякий за честь; грошей не жалілось. Спорядили таку труну, що хоть би і нам з тобою довелось у такій своє грішне тіло бачить. Дали знать у школу хлопцям, щоб прийшли «почтить прах усопшего», і народу навалило такого, що хоть на Москву іди. Тіло лежало в Академії художеств, бо Шевченко там умер. Всі письменні люди, теж узнавши, повалили, мов хмара. Так що у церкві був наголо студент, та пан, та літератор, та учений. Ляхи теж усі прийшли. У церкві шилом не повернеш…

http://ua-kobzar.livejournal.com/706502.html

Феоктист Хартахай виголосив свою промову над тілом Т. Шевченка. Він був сьомий з п’ятнадцяти, які бажали сказати прощальні слова до в той час уже дуже відомого українського поета і художника. Його промова, яка в літературі називається «Рідне слово над тілом Тараса Григоровича Шевченка» (1861 р.)., за словами дослідника життя та творчості Ф. Хартахая С. О. Калоєрова «була емоційною, насиченою образними зворотами українського фольклору… народної української мови». Виголошена в стилі народних голосінь, промова Ф.Хартахая відзначається барвистістю й образністю. У промові підкреслюється безмірна повага й любов народу до свого Кобзаря, значення Т.Шевченка для України. «Сумно і страшно вимовить, - Тарас Григорович умер!», а ще страшніше сказати: «На чужій чужині!». Не має Україна тепер своєї втіхи, минулися думи і пісні. Мабуть, втомився Тарас сльози лити. Хто ж тепер заспіває рідну пісню степу і могилам, Дніпру широкому?! Хто зуміє так щиро любити рідну землю і покласти за неї душу?!».

«Довго тебе, тату, на Україну вижидали; як дощику майового ждали, — тепер перестануть! Як сонечко ясне, що з-за чорних хмар визирає, показувавсь ти на рідній землі, та недовго в їй вітав, усе тебе доля на чужину закликала — і очі на чужині закрила, в чужій землі, в чужій труні тіло поховала. Спи ж, тату, поки правда з кривдою силу мірять буде, поки правда запанує на світі!..»

http://archive.is/b5Cdw

Вперше ця промова була опублікована у журналі «Основа». – 1861. - № 3. – (март). – С. 13-14. У Володарській районній бібліотеці є інше джерело з її текстом: Спогади про Шевченка / Упор. А.І. Костенко. – К.: Вид-во худ. літ. , 1958. – С. 513-515.

Але найбільш автентичним є текст, який приводиться у книзі, яка є у фонді Володарської ЦБС Ф.А. Хартахай. Собрание сочинений / Авт. вступ. ст. и сост. С.А. Калоеров. – Донецк: Юго-Восток, 2004. – С. 176-179. Він друкується по рукопису між сторінками 50-51 щоденника В.С. Гнилосирова, який знаходиться в Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського зі збереженням авторської орфографії.

Ось таким чином ми долучилися до славного імені Кобзаря завдяки видатному вихідцю з нашого краю. Сумно, що це пов’язано з похороном Т. Шевченка. Але правильніше, мабуть, потрібно було б сказати – з переходом у вічність. Святкування його 200-річя яскраве цьому підтвердження.

«Донбасс» літературно-художній та громадсько-політичний журнал

site-admin — Wed, 19 Feb 2014 14:41:11 GMT

«Донбасс» -

літературно-художній та громадсько-політичний журнал, орган Національної Спілки письменників України.

Видається в Донецьку. Заснований у 1923 р. В м. Бахмуті (тепер. М. Артемівськ) на Донеччині. Спочатку мав назву «Забой», у 1932— перейменований на «Літературний Донбас»; після другої світової війни виходив як альманах "Донбас”. Сучасну назву має з 1958 р. Матеріали публікуються українською і російською мовами. Видається щоквартально, тираж 1000 прим. Головний редактор (з 1989) – Віктор Степанович Логачов. Основний читач – широкі кола інтелігенції, студентська молодь, вчителі й учні.
З кінця 80-х років редакція прагне до об’єктивного висвітлення літературного процесу. Журнал відійшов від монопольної теми "людини праці”, з’явилися матеріали про репресії в роки радянської влади, друкуються твори заборонених раніше письменників І.Дзюби, О.Тихого, М.Руденка, В.Голобородька, І.Світличного та ін.

На сторінках часопису відображається сучасний літературний аврент, розвиток культурного життя у регіоні. Друкуються вірші, проза і публіцистика таких письменників, як А.Кравченко, П.Бондарчук, І.Костиря, Л.Колесникова, В Труханов, Л.Кір’яков, О.Лаврентєва, Л.Талалай, С.Жуковський, В.Руденко, В.Борота, Г.Мороз, І.Білий, Г.Щуров, Б.Ластовенко, Б.Білаш , Ю.Доценко та ін.

Історії заснування журналу та письменницької організації "Забой” присвячено ювілейний номер "Донбасу” ( 1998 р.), в якому розкриваються героїчні і трагічні сторінки літературного життя на Донбасі у ХХ ст. . Розповідається про трагічну долю головного редактора журналу Григорія Баглюка та його товаришів у період репресій на Донбасі (1933-34 рр.). Друкуються спогади співробітників журналу минулих років Івана Ле, Б.Павлівського, М.Гревцова М., В.Соколова, А.Кравченка та ін.

            Журнал видає літературні додатки, спрямовані на пропаганду досягнень письменників Донбасу як серед широкого читача, так і учнів шкіл, студентів вузів, і вчителів.
            Протягом 90-х років редакцією журналу видано ряд книжок, в яких розповідається про творчість письменників-донбасівців і про тих майстрів художнього слова, які пов’язали з Донецьким краєм свій життєвий шлях. Це – М.Петренко, М.Чернявський, Б.Грінченко, Х.Алчевська, М.Шаповал, С.Васильченко, В.Сосюра, С.Божко, Л.Скрипник, а також письменники-земляки української діаспори В. Гайворонський, В.Бендер, В.Біляїв, Л.Лиман, Е.Андієвська ("Дума і пісня”, "Уроки правди і добра”).
            Творчий і життєвий шлях російський і грецьких донецьких письменників висвітлюється у таких виданнях, як "Солнечный камень” і "авр древо” (авт.-укл. С.Оліфіренко). Інтимна лірика поетів авренть видана як антологія одного вірша "Кохання і весна”.

Народознавча тематика представлена у додатках до журналу "Жизненный круг. Энциклопедия-дайджест” і "Таємниця духовного скарбу” (авт. В.Оліфіренко і Ф.Пустова). Книжки включають у себе сторінки історії Південно-Східної України –Донбасу, розкривають зміст народних звичаїв обрядів та вірувань, розповідають про особливості народного одягу і про специфіку церковної архітектури регіону. Досліджуються етнографічно-фольклорні елементи в художній літературі як засіб відображення народної моралі.
Редакцією журналу видано збірки віршів В.Бороти "Чолпан-зірка”, В.Павловського "Станція надії – Межова”, Н.Гричишкіної "Чарівне коло”, О. аврентьєва "Зажженная свеча”, Б.Білаш "Поклон”, Д.Радькова "На розколі часу”, І.Пантазьєва "Очарованная душа”, О.Кожем’яки "Журавка”.

До 90-річчя часопису «Донбас» пропонуємо вашій увазі список художніх творів, які опубліковані у ньому за останні 5 років.

Астахов Леонид. Узелок на память : Повесть [о людях, преображающих родной город, вкладывающих в это свою душу и сердце] // Донбасс. – 2009. - № 3. – С. 45-69.

Астахов Леонид. Я здесь живу : Повесть // Донбасс. – 2010. - № 4. – С. 12-53.

Баранов Віктор. Альтич і Десенка : Оповідання // Донбас. – 2012. - № 3. – 126-132.

Баранов Віктор. Притула : Роман // Донбас. – 2008. - № 2. – С. 8-45.

Белоус А. Райские сады Автандила : Рассказ [об Абхазии и ее людях] // Донбасс. – 2009. - № 4. – С. 53-65.

Березин Федор. Эвольвента : Рассказ [фантастика] // Донбасс. – 2012. - № 3. – С.99-125.

Білий Іван. Загублений край : нарис // Донбасс. – 2012. – № 1. – С.131-146.

Богачев Сергей. Формат два «Д» : Главы из романа // Донбас. – 2012. - № 4. – С. 18-69.

Борота Виктор. Тайный зов каркуна крылатого : Повесть // Донбасс. – 2008. - № 2. – С. 87-110.

Григоров Никита. Три попытки простить : Рассказ // Донбас. – 2012. - № 1. – С. 111-124.

Гладкий Віталій. Золото гетьмана // Донбас. – 2010.- № 1. – С. 24-81 ; № 2. – С. 22-114.

Гладкая Наталья. В лесу под Припятью : Рассказ // Донбасс. – 2008. - № 4. – С. 96-117.

Гринев Николай. Страна пребывания : Рассказ. – 2012. - № 4. – С.77-92.

Забирко Виталий. Галоши для крокодила; Работа за рубежом; Приворотное зелье //

Донбасс. – 2009. - № 1-2. – С. 16-71.

Забирко Виталий. У начала начал: Рассказ из цикла «Охота и рыбалка» // Донбасс. – 2010. - № 4. – С. 104-114.

Крым Анатолий. Звонок из прошлого: комедия // Донбасс. – 2010. - № 3. – С. 119-144.

Кущ Павло. Метеорит : Повість для дітей середнього шкільного віку // Донбас. – 2010. - № 3. – С. 35 – 112.

Кущ Павло АБВ, або Операція «Ставкозавр» : Повість // Донбас. – 2012. - № 2. – С. 22-67; № 4. – С.41-94.

Логачев Виктор. Мажоры : Драма в 2-х действиях // Донбасс. – 2012. - № 2. – С. 77-135.

Логачев Виктор. В Буду и обратно : Повесть // Донбасс. – 2008. - № 4. – С. 14-56.

Лукьяненко Евгений. Потерянные пастбища ; Запрошення : Рассказы // Донбасс. – 2011. - № 3-4. – С. 18-29.

Мельниченко Иван. Таким родился : Рассказы // Донбас. – 2010. - № 1. – С. 9-14;

Мельниченко Иван. Астры в конце ноября : Повесть // Донбасс. – 2008. - № 1. – С. 26-37;

Мельниченко Иван. Гуля : Рассказ // Донбасс. – 2011. - № 1,2. – С. 58-63;

Мельниченко Иван. Надык : Рассказ // Донбасс. – 2011. - № 3,4. – С. 14-15.

Наумов Анатолій. На подвір’ї злий Рекс : Комедія на дві дії // Донбас. – 2012. - № 1. – С. 37-82.

Пантазьев И. Позднее покаяние : Романы [детям войны посвящается] // Донбасс . – 2008. - № 3,4; 2009. - № 1,2.

Пеунов Вадим. Месть отвергнутых богов: роман-хроника // Донбас. – 2012. - № Спецвыпуск. – С. 25-87.

Пеунов Вадим. Доля, якої не зрікаюсь : есе // Донбас. – 2008. - № 1. – С. 49-105.

Полтавский Михаил. Мальчик и терикон : Быль // Донбас. – 2008. - № 2. – С. 116-138.

Сизоненко Олександр. А ми просо сіяли, сіяли… : новели // Донбас. – 2008. - Спецвыпуск. – С. 8-20.

Соловйов С. Світ ночі : Оповідання // Донбас. – 2008. - № 1. – С. 116-127.

Сухоруков Виктор. Тебенихин проснулся… : рассказ // Донбасс. – 2010.-.№4. – С. 72-86.

Сухоруков Виктор. Черное и красное, или Мариупольский клад Нестора Махно : Пьеса // Донбас. – 2009. - № 4. – С. 100-134.

Огляд літератури на тему: "Знехтуваний епізод історії" (Голокост)

site-admin — Tue, 28 Jan 2014 08:51:59 GMT

Голокост – знехтуваний епізод історії

27 січня – Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

Бібліографічний огляд літератури

Словно ступаю по пеплу

родственников невинных…

Потоцкий Игорь «Стихи о гетто»

Ще одна дражлива тема історії – Голокост – пробиває поволі собі шлях до нас сьогоднішніх. Хто бачив фільми «Список Шіндлера» режисера С. Спілберга та «Піаніст» Р. Поланського, той більш-менш усвідомлює, про що йдеться. Так! Це було у середині XX сторіччя на теренах цивілізованої Європи…

Голоко́ст (давньогрецька — «всеспалення») — переслідування і масове знищення євреїв і циган у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни. Як жертв Голокосту зазвичай сприймають також інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих спільнот (цигани, геї, масони, безнадійно хворі тощо). Тобто, у ширшому розумінні, голокост — систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

27 січня 2012 року в Україні вперше на державному рівні відзначили Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту (Постанова ВРУ №8605 від 5 липня 2011 р.).

Рішення щодо призначення 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту прийняте 2005 року Генеральною Асамблеєю ООН згідно резолюції 60/7. Цю дату було обрано тому, що в цей день 1945 року найбільший нацистський табір смерті в Освенцимі-Біркенау в Польщі був звільнений Радянською Армією.

У 1966 році опублікована документальна повість Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр». Вийшла вона у вихолощеному вигляді без згоди автора. І, навіть, у такому варіанті, то був шок…

Стан шоку охоплює і зараз, коли знайомишся з книжками, випущеними у наш час, коли зняті ідеологічні та історичні табу і нашарування. Їх у фонді Володарської районної бібліотеки достатньо, щоб замислитися над проблемами, познайомитися з «білою плямою», але усвідомити, збагнути Голокост розумом неможливо...

Почати рекомендуємо з навчального посібника для середніх загальноосвітніх шкіл України, підготовленого Українським центром вивчення Голокосту – Подольський А. Уроки минулого : історія Голокосту в Україні / навч. посібник. – 2-е вид. – К.: Зовнішторгвидав України, 2009. – 100 с.

Він присвячений складним сторінкам історії України 20-го століття, історії Другої світової війни на українських землях, а саме долі євреїв України в добу нацистської окупації (1941-1944 роки), — історії Голокосту на теренах України, яка була одночасно частиною геноциду єврейського народу в усіх окупованих нацистами країнах Європи в період Другої світової війни (1939-1945 роки). Цей посібник викличе зацікавленість і стане у нагоді учням старших класів середніх загальноосвітніх шкіл України, у тому числі й тому, що тема історії Голокосту включена Міністерством освіти і науки України до шкільної Програми курсів з історії України та Всесвітньої історії в розділи, що присвячені історії Другої світової війни.

Спроба відновити події тяжких днів окупації нашої області здійснена у виданні Трагические страницы истории (1941-1943 г.г.) : в назидание потомкам : К 70-летию геноцида евр. нас. Донецкой обл. во время нацистской оккупации. – Донецк : Ваш имидж, 2012. – 80 с. Зокрема, тут йдеться про першу акцію зі знищення євреїв у Донецькій області - у м. Маріуполі. 20 жовтня 1941 року у районі агробази були розстріляні близько 9 тисяч євреїв – жінок, дітей, літніх людей. Використання архівних матеріалів і свідоцтва очевидців дали можливість у хронологічному порядку підтвердити факти масового знищення фашистами євреїв і в інших місцях Донбасу.

Голокост пережило дуже мало євреїв, тож годі й сподіватися, що книжок зі спогадами буде багато. Та все ж певна кількість їх з’явилася. Серед найвідоміших Франк Анна. Щоденник / Пер. з нім.. – К.: Сфера,2009. – 282 с. Це перший український переклад всесвітньовідомого твору А. Франк (1929-1945). Щоденник, який вела єврейська дівчинка понад два роки, переховуючись від нацистів в одному з будинків Амстердама, - хвилюючий документ, що неспростовно викриває людиноненависницьку політику геноциду, яку здійснювала гітлерівська Німеччина.

Ще одна книжка – документальне свідчення про долю єврейського народу Щоденник Давида Рубіновича : Пер. з польської А. Шарого. – К.: Зовнішторгвидав, 2009. – 70 с. Це чергова видавнича спроба Українського центру вивчення історії Голокосту в рамках проекту «Українські книжки для виховання толерантності». Як зазначає в передмові до видання А. Подольський, «ми виглядаємо особливо безпорадними, коли стикаємося з текстами про цей жах, про людське падіння, написаними дітьми, яким було 12–14 років у 1939–1945 роках». Отже, автор щоденника – цього своєрідного літопису буденного злочину проти людяності – 12-річна дитина, яка прагне та ніяк не може збагнути, за що принижують, вбивають, винищують «синів Ізраїлю», що не одне століття мешкали на теренах Польщі разом із поляками та німцями як з добрими сусідами. Як і Анна Франк, Давид Рубінович розділив долю 6 мільйонів євреїв Європи: його було знищено у газовій камері у концтаборі Треблінка.

Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане. – 2-е вид. – К.: Дух і літера, 2009. – 276 с. – Ця книга – свідчення духовної особи, рабина Давида Кахане про трагічну долю львівських євреїв у період фашистської окупації, про власний порятунок, порятунок дружини й доньки у монастирях Студійського уставу, резиденції митрополита Андрея Шептицького та роздуми автора про Голокост, зокрема про міжнаціональні взаємини. Більше за все йому болить питання: «Як могло трапитися, що мільйони людей вмирали, що їх знищували у найнеймовірніший і найжорстокіший спосіб, а світ уперто мовчав?».

У книзі Бартов О. Стерті. Зникаючі сліди євреїв Галичини в сучасній Україні / О. Бартов; пер. з англ. С. Коломійця. – К. : Зовнішторгвидав України, 2009. – 300 с. яскраво розкривається назва цього огляду: «Голокост – знехтуваний епізод історії». Автор під час подорожі Східною Галичиною пережив свій власний шок: його вразила майже повна відсутність згадок про вбивство галицьких євреїв. Головним питанням цієї праці є готовність сьогоднішньої української держави та суспільства бачити історію Голокосту з усіма позитивними і негативними сюжетами в історії українсько-єврейських взаємин. Ми знаємо багато прикладів переховування євреїв у неєврейських сім’ях (їх тепер називають «праведниками світу»), але ж дуже багато і свідчень, коли про схованки євреїв виказували їхні сусіди. Український переклад книжки американського історика «Стерті» сприятиме розвитку відкритої дискусії щодо формування правдивої пам’яті про минуле.

У монографії «Творення нацистської імперії та Голокост в Україні» / пер. з англ. С. Коломійця, Є. Ровного. – К.: Зовнішторгвидав, 2010. – 368 с. дослідниця Венді Лауер, зосереджуючи свою увагу на житомирському регіоні і поєднуючи в одне ціле німецькі та радянські архівні документи, щоденники, мемуари та особисті свідчення, дає найповнішу з наявних на цей час оцінку нацистської колонізації, окупаційної політики та Голокосту в Україні. За винятком певної інформації про знищення євреїв Києва в Бабиному Яру, більшість учених та простих людей знають небагато про важливість України в історії Голокосту. Але ж втрати євреїв в Україні (1,4 млн.) значно перевищували втрати в інших частинах Європи за винятком Польщі. Також об’єктом пильної уваги дослідниці є ступінь залучення місцевого населення на різні рівні каральної системи.

В завершення анонсування книг про Голокост в Україні, наведемо монографію Карела Беркгофа Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. – К.: Критика, 2011. – 455 с.

Ця книжка намагається відтворити історію «знизу». Автор переконаний, що лише так можна донести читачеві присмак щоденного досвіду місцевого населення в умовах нацистської системи. Розповідь про євреїв, ромів (циган) у третьому розділі яскраво ілюструє моторошні наслідки расизму, що пронизував Рейхскомісаріат Україна. Автор доводить, що антисемітські настрої та смертна кара за перешкоджання нацистській кампанії проти євреїв та ромів змусили величезну більшість інших місцевих жителів залишитися, в кращому разі, пасивними статистами.

Зазирнути у непривабливу історію Голокосту, розкрити його рушійні сили та соціальні і психологічні фактори його заразливості, якими антисемітизм проторував собі шлях – такою є завдання книги британського історика Нормана Кона у книзі «Привід для геноциду. Міф про всесвітню єврейську змову і «Протоколи сіонських мудреців» / пер. з англ. Т. Цимбала. – К.: Самміт-Книга, 2011. – 352 с. : іл. Як хтось міг замислити колосальне масове вбивство, яке Гітлер називав «остаточним вирішенням єврейського питання»?

Відповідь на це та інші аналогічні питання шукайте також у книжці Поза межами розуміння (богослови та філософи про Голокост) / за ред. Джона К. Рота, М. Беренбаума. – 2-е вид. – К. : Дух і літера, 2009. – 432 с. Цю книгу варто прочитати кожному, хто серйозно ставиться до життя. Багато що ляже на душу і нагадає, і змусить замислитися: та що ж це воно діялось (і діється) з нами «у цьому світі без Бога і без людей»?! – як гірко висловився один із авторів цих текстів. Понад два десятки відомих єврейських і християнських філософів, мислителів, літераторів, переважно тих, хто зазнав людиноненависницької дійсності фашистських концтаборів і гетто, свідчать про Голокост – зловісну спробу остаточного знищення європейського єврейства гітлерівськими нацистами у період 1939 – 1945 років.

Читання цих книжок – не задоволення. Це важка психологічна праця душі, а надто, коли події ілюструються документальними фото. Головна ідея огляду – спробувати навчитися співчувати і толерантно ставитися до іншої культури. Ми відповідальні за пам'ять про Голокост, як про частину нашої історії.

Список Почесних громадян Володарського району

site-admin — Thu, 16 Jan 2014 10:30:34 GMT

Годованик Василь Андрійович

Богатир Віктор Іванович

Мінаєв Леонід Миколайович

Якименко Антон Дмитрович

Патрича Донат Костянтинович

Суковатий Іван Олександрович

Чорненька Зінаїда Іванівна

Проценко-Пічаджи Олександра Іванівна

Бойко Володимир Семенович

Шпак Антоніна Яківна

Балабанов Костянтин Васильович

Гарбуз Петро Іванович

Домонтович Микола Олександрович

Бондар Григорій Васильович

Макмак Іван Феофанович

Почесні громадяни селища Володарське

site-admin — Thu, 16 Jan 2014 10:10:49 GMT

Князєв Іван Сергійович

Князєв Іван Сергійович – 1924 р. н. Народився у м. Маріуполь. Учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні з 1943 р. по 12 травня 1945 р. Був призваний до лав армії Ростовським військкоматом у 1943 році. Після нетривалої підготовки його зарахували у артилерійський полк, став відмінним наводчиком. Сержант І.С. Князєв у складі 1485 артполку Південного фронту визволяв Донбас і, зокрема, селище Володарське у вересні 1943 року.

Він згадує, як його частина наступала з боку с. Шевченко. Декілька днів тривав кровопролитний бій. Фашисти виявляли відчайдушний опір.

Вранці 14 вересня гарматна обслуга Івана Князєва зайшла в с. Володарське. Воно було майже повністю спалене: горіла школа, машинно-тракторна станція, догорала і його рідна хата.

Тут Іван Сергійович зустрів своїх друзів-ровесників, і надалі разом з ними продовжував громити ворога до кінця війни.

З визвольними боями пройшов Крим, Польщу, Угорщину. День Перемоги 9 Травня зустрів у Чехословаччині. За визволення столиці Праги був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня. Має нагороди: орден Слави 3 ступеня, медалі «За відвагу», «За Победу над Германией», «За освобождение Праги». Демобілізувався у 1947 році.

Після війни закінчив 2 педагогічні вузи, 40 років віддав народній освіті, викладав історію, приймав участь у написанні багатотомної «Історії міст і сіл України». Користувався авторитетом серед односельців, був багаторазовим депутатом Бойовської сільської ради. Почесний громадянин селища Володарське. Помер 24.12.2007 року. Похований у с. Володарське.

Шурхно Олена Павлівна

Народилася у 1978 (?) році у смт. Володарське, Володарську загальноосвітню школу № 1 закінчила у 1995 році. Має вищу освіту (Слов’янський педагогічний інститут).

Неодноразовий переможець і призер Донецької обл., всеукраїнських та міжнародних легкоатлетичних змагань. Двохкратна чемпіонка України з бігу на 2000 м. з перешкодами та 3000 м. (1996 р.)

У її послужному списку перемоги у чемпіонатах світу, Європи. Виступає в міжнародних змаганнях з марафонського бігу (42 км 195 м). Майстер спорту. Завоювала перше місце у штаті Арізона (2009 р.), призові місця в Торонто, Балтимор (результат 2.32.17), Сан-Дієго (2009 – 2011).

30 вересня, в Берліні пройшов марафон BMW Berlin Marathon серії IAAF Gold Label Road Race. Олена Шурхно з України фінішувала третьою з національним рекордом - 2:23:32, вперше за всю історію українка змогла піднятися так високо.

Перша половина у Олени вийшла повільніше ніж друга - 1:11:58, також варто відзначити, що Олена бігла восьмою, а на другій половині почала набігати. (5 км 17:19, 34:11 10 км, 15 км 51:07; 20 км 1:08:12, 1:11:58 Halb; 25 км 1:25:16; 30 км 1:42:18; 35 км 1:59:14; 40 км 2:16:07, 2:23:32 Finish). «Були добре готові, підготовку проводили в Кисловодську. Все склалося вдало і без травм, я дуже задоволений», скромно прокоментував тренер Олени, Віталій Мельцаєв.

Почесний громадянин смт. Володарське (2011 р.)

Писсава Василий Владимирович

Василий Владимирович Писсава родился 22 января 1932 года в с. Малоянисоль Володарского района в семье председателя только что образовавшегося колхоза «Красная звезда» В. Ф. Писсава. После окончания школы поступает в Азово-Черноморский сельскохозяйственный институт на факультет механизации и заканчивает его в 1955 году, получает диплом инженера-механика. Василий сам вызвался поехать на целину в Талды-Курганскую область. Работал заведующим ремонтной мастерской.

Вернувшись через три года в Володарский район, работал на различных должностях в Володарской райсельхозтехнике. В 1963-1970 г.г. был управляющим Старченковской сельхозтехники.

Ответственный шаг поехать на строительство Байкало-Амурской магистрали был сделан в уже зрелом возрасте. С 1983 по 1992 год Василий Владимирович работал в тресте «БАМстроймеханизация» г. Тында зам. директора центральных ремонтных мехмастерских, с честью представляя володарцев, как и в юности, на целине, в далеком суровом крае.

Побывав таким образом в разных краях, Василий Писсава понял, что лучше родной земли ничего нет. Вынашивая свое заветное желание рассказать многим о своей любви к малой родине, он взялся за перо. С 1995 года одна за другой выходят его статьи в районной газете «Заря Приазовья» об истории родного села Малоянисоль, переселении греков в Приазовье, выдающихся людях края, обрядах и традициях и проч.

Все эти и другие темы нашли своё отражение в авторском сборнике «Чтобы помнили» (2010 г.). Статьи и очерки из неё написаны В. Писсава в разные годы и неизменно в каждом из них присутствует его личное отношение к человеку.

Являясь активистом греческого национального движения с 1995 года, вносил свою лепту в возрождение культуры, обычаев и традиций греческого народа. Был в числе создателей, а последние 10 лет редактором, греческой странички «Калиспера!» в районной газете «Заря Приазовья»

К 20-летию Володарского районного и сельских греческих обществ вышла в свет книга составителя В. Писсава «Володарский район: греки и греческие общества». В послесловии к ней В. Писсава пишет: «Опубликованные в книге очерки и зарисовки разных авторов… представляют историю жизни и деятельности не только греков. Это часть истории Володарского района. Потому как жители районного поселка и всех сельских населенных пунктов, независимо от их национальной принадлежности живут по соседству и трудятся бок о бок…».

«Человек с активной жизненной позицией», - говорят о В. Писсава все, кто его знает. К его мнению прислушиваются, его публицистические статьи не оставляют быть равнодушным.

Много хорошего сделал он для людей, будучи членом президиума районной организации ветеранов войны и труда, членом Совета старейшин при председателе Володарской райгосадминистрации. Почетный гражданин п. Володарское (2012 г.)

Осадчий Василь Кузьмич

Народився 14 грудня 1950 року у с. Бойове Володарського району, має базову вищу освіту за фахом (у 1978 році закінчив Донецьке училище культури за спеціальністю «керівник самодіяльного драматичного колективу»). Загальний трудовий стаж складає 44 роки. Він працював на посадах директора сільського будинку культури, художнього керівника Палацу культури будівельників тресту "Азовстальбуд” (м. Маріуполь), з серпня 1981 р. до 2012 року очолював колектив Володарського РБК.

Під керівництвом Осадчого В.К. у РБК багато років діяли 6 народних аматорських колектива, клуб людей похилого віку «Надія», дитячий клуб «Непоседы», дитяча студія танцю та інші клубні формування. РБК проводив змістовну роботу по збереженню та розвитку традицій української культури та культур національних меншин, що проживають на території району.

З ініціативи Осадчого В.К. районний будинок культури постійно розширює перелік платних послуг, які надаються населенню, він дбає про залучення позабюджетних коштів для покращення матеріальної бази закладу. Осадчий В.К. постійно контролює методичну роботу РБК, застосовує в роботі нові форми масових заходів, ініціює впровадження виїзних масових заходів для сільського населення району.

Василь Кузьмич Осадчий – авторитетний керівник, грамотний спеціаліст,

справжній подвижник культури, який постійно вболіває за стан справ у галузі і робить все від нього залежне для підвищення рівня культурного обслуговування населення Володарського району.

За багаторічну сумлінну творчу працю В.К.Осадчий був нагороджений медаллю лауреата ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості (1987 р.), медаллю лауреата Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості (1985 р.), знаком ВЦРПС «За достижения в самодеятельном искусстве» (1978 р.), Почесною грамотою Міністерства культури УРСР та Українського республіканського комітету профспілки працівників культури (1986 р.), Почесною грамотою Міністерства культури СРСР (1988), Подякою Міністерства культури та мистецтв України та ЦК профспілки працівників культури України (2001),численними грамотами Володарської районної ради та Володарської райдержадміністрації, його ім’я занесено до районної Дошки Пошани.

Великі українці. Віртуальний день інформації

site-admin — Wed, 14 Aug 2013 06:56:00 GMT

Великі українці. Ярослав Мудрий і Микола Амосов.

Віртуальний День інформації

ПРОГРАМА ДНЯ ІНФОРМАЦІЇ

№ п/п	Назва заходу	Форма проведення
1.	Лідери всеукраїнського рейтингу – Ярослав Мудрий та Микола Амосов.	Вступне слово
2.	Література про життя та діяльність Ярослава Мудрого та Миколи Амосова у фонді Володарської ЦБС	Бібліографічний огляд
3.	Ярослав Мудрий у мистецтві	Художній вернісаж
4.	«Микола Амосов. 1913-2002»	Відеофільм

Вступне слово

У травні 2008 року завершився проект "Великі Українці".
Перші два лідера - це Великий князь київський Ярослав Мудрий (1 місце, 648443 голосів, 40,02% голосів) і відомий кардіохірург Микола Амосов (2 місце, 332118 голосів, 19,88 %). І хоча всім тим, хто проголосував швидше, імпульсивно, ніж усвідомлено і зі знанням справи, проект «Великі українці» дав достатньо приводів для оптимізму. А ще враження, що ми починаємо вчитуватися в наше минуле, а не бездумно ковтати все, що історією намагалися назвати.
Ще раз поєднатися цим двом особистостям довелося у цьому Дні інформації. І ось чому. У 2013 році Ярославу Мудрому виповнилося 1035, а Миколі Амосову у грудні – 100 років. Ювілей відзначатиметься на державному рівні під егідою ЮНЕСКО. А ще 2013 рік оголошено роком М.М. Амосова у галузі медицини. Якими були ці люди? Чому ці імена живуть у нашій пам’яті?

Література про життя та діяльність Ярослава Мудрого та твори Миколи Амосова у фонді Володарської ЦБС

Бібліографічний огляд

Николай Михайлович Амосов родился 6 декабря 1913 года в деревне около Череповца. Семья вела простую крестьянскую жизнь, мать была деревенской акушеркой. С 12 до 18 лет учился в школе Череповца.

После совершеннолетия поступает в механический техникум. По его окончанию работает в Архангельске на электростанции при лесопильном заводе. В 1934 году поступает в Заочный индустриальный институт. Через год начинает учиться в Архангельском Медицинском институте.

За первый год учения закончил два курса. Учебу в двух институтах совмещает с преподаванием. В 1939 году с отличием оканчивает Архангельский Медицинский институт.

Через год получает диплом инженера с отличием. После окончания института работает ординатором Череповецкой больницы. Во время Великой Отечественной войны работает полевым хирургом.

После войны недолго жил в Москве, потом шесть лет проработал в Брянске. В начале 1950-х годов переехал работать в Киев, где возглавил кафедру в медицинском институте. В 1962 году совершает турне по США, знакомится с выдающимися американскими кардиохирургами: Лилихаем, Кирклином, Блэлоком.

В этом же году становится членом-корреспондентом Академии Медицинских Наук и получает Ленинскую премию. Через семь лет становится академиком Украинской Академии наук. В 1973 году получает звание Героя Соцтруда. С 1983 года назначен директором Института сердечно-сосудистой хирургии. С 1962 по 1979 годы был депутатом Верховного Совета СССР. Николай Михайлович Амосов скончался 12 декабря 2002 года в Киеве на 90-м году жизни.

А писать он начал в 1962 году. Первая его книга была «Мысли и сердце», когда они еще выходили в «Роман-газете». Вся страна читала Амосова с огромным удовольствием!

О чем его книги? О медицине? Да нет, пожалуй. О ЧЕЛОВЕКЕ и его душе... О профессионалах. О войне. Николай Михайлович сделал за время войны 4000 операций! У него было, что поведать нам с вами! И он это как и все остальное сделал МАСТЕРСКИ!

Энциклопедически развитый человек. У него были золотые pуки, золотая голова и, как оказалось, - золотое перо!

Хотелось бы, чтобы Амосова читали и помнили!

Записки из будущего

Крупный учёный, медик, болен лейкозом.

Единственная надежда - лечь в анабиоз и дождаться, пока наука сумеет справиться с этим заболеванием. Но ведь анабиоз это фантастика, в реальности ещё никто не опробовал его на себе.

Книга о счастье и несчастьях

Известный хирург, ученый, писатель, Николай Михайлович Амосов рассказывает о работе хирурга, оперирующего на сердце, делится своими воспоминаниями и мыслями о проблемах кибернетики.

Мысли и сердце

Рассказывая о медицине, раскрывая сущность творчества хирурга, оперирующего на сердце, автор показывает, как человек, идущий непроторенной дорогой, ищущий, сомневающийся, ошибающийся, побеждает в борьбе за самое святое, что есть на земле, — за жизнь человека.

Рассказывая о медицине, о жизни и смерти, наконец, о самом себе, автор откровенен до беспощадности, он ведет разговор с собственной совестью. И это учит мыслить точнее и глубже, заставляет задуматься над тем, как жить.

Раздумья о здоровье

Вы только посмотрите, как велик человек! Уже ступил на Луну и скоро побывает на других планетах, создаст искусственную жизнь и разум, способные контактировать с естественными. Ну, чем не бог?

А вот другие картины. Пройдитесь по улице большого города, вы всегда встретите немало людей, которые шаркают подошвами по асфальту, дышат с трудом, ожиревшие, глаза потухли. В страхе дрожат перед страданиями и смертью. Да тот ли человек покорил космос, создал сонаты Бетховена?

А говорят, жили люди... Будто бы великие мыслители Греции были отличными спортсменами и некоторые даже участвовали в олимпийских играх... (Можете вы представить нашего профессора в этой роли?) И принципы гуманного общества придуманы задолго до паровой машины.

Неужели так и оставаться человеку жалким рабом своего тела и своих страстей? Неужели болезни и ужасы фашистских концентрационных лагерей так и будут следовать по пятам за открытиями двойной спирали и расщепления ядра?

Небось, каждому хочется бодренько воскликнуть:

— Разумеется, нет! Наука, социальный прогресс... и т. д.

Я тоже «за». За прогресс и за науку. Но при трезвом рассмотрении проблемы здоровья человека все оказывается совсем не так просто и однозначно.

Об этом и будут раздумья.

Физическая активность и сердце

В книге описаны влияние физической активности на функцию сердца и ее роль в профилактике и лечении сердечно-сосудистых заболеваний. Особое внимание уделяется применению нагрузок с целью определения функционального состояния сердечно-сосудистой системы, физической реабилитации оперированных по поводу пороков сердца и больных хронической коронарной недостаточностью.

Страна детства

Настоящий сборник состоит из 3 работ известного хирурга Н.М.Амосова "Здоровье и счастье ребенка", многодетной матери Л.А.Никитиной "Я учусь быть мамой" и педагога-журналиста Д.Д.Воронцова "Страна детства". Авторы делятся с читателем своими знаниями, мудростью, опытом нетрадиционного, необычного воспитания детей. Издание рассчитано на широкий круг читателей, родителей и учителей.

Ярослав Мудрий у мистецтві

В живописи

Древнейший из портретов киевского князя был выполнен при его жизни на известной фреске в соборе святой Софьи. К сожалению, часть фрески с портретами Ярослава и его жены Ингегерды утрачена. Сохранилась лишь копия А. ван Вестерфельда, придворного живописца литовского гетмана А. Радзивила, сделанная в 1651 году с ещё целой фрески.

Конечно, больше всего примеров отражения образа Ярослава Мудрого в искусстве мы находим в живописи и скульптуре XIX и XX веков. Это и литографии художника-графика Б.А.Чорикова, и картины книжного иллюстратора И.Я. Билибина, и полотно А.Д.Кившенко «Ярослав Мудрый. Чтение народу "Русской Правды"». Похожий образ Ярослава мы видим на картинах выдающегося русского художника Н.К.Рериха. Одна из них называется «Радовашеся Ярослав граду Киеву». И еще одна известная картина Н.К.Рериха – «Ярослав Мудрый». Она написана художником в 1940 и повторена в 1942 году.

В скульптуре

Несомненное историческое и художественное значение имеет скульптурная реконструкция лица князя Ярослава, сделанная по его черепу известным российским скульптором и антропологом М.М.Герасимовым. Скульптурный образ Ярослава был создан М. О. Микешиным и И. Н. Шредером в памятнике «Тысячелетие России» в 1862 году в Новгороде. Памятники Ярославу Мудрому также установлены в Белой Церкви, Киеве, Харькове и Ярославле. Среди скульптурных образов можно также выделить работу талантливого скульптора М.М. Антокольского, которая зримо передает огромную энергию и устремленность этой великой исторической личности.

Антокольський Київ І.Кавалерідзе Біла Церква

Тесть Європи

Відеофільм «Микола Амосов. 1913-2002»