П`ятниця, 16.11.2018, 13:42
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗ "Нікольська централізована бібліотечна система"

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 45
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пам'ятні та знаменні дати

Похожее изображение

Нестор Махно - лідер анархістського руху на Україні 1918-1920 років

На початку 20 століття в Україні сформувалася складна і невизначена ситуація : райони Російської імперії , до якої входила й Україна, охопила економічна криза, тривало національне гноблення українства, посилювалося важке становище робітників , тому не дивно, що відбувалося піднесення революційно-демократичного й національно-визвольного руху. Однією з найяскравіших постатей цього періоду стала особа Нестора Махна, якого називали «батько Мах-но». Його ім’я відоме всім і кожному , але для мільйонів людей його постать майже міфічна, гіперболізована, ніж реальна. В усій світовій історії не знайдеться більш суперечливої , невизначеної, запальної, але і водночас цілеспрямованої, здатної об’єднати спільною ідеєю і очолити людей особи. Він, бандит і народний герой, благородний лицар і невгамовний бунтар , переконаний анархіст і жорстокий диктатор, фанатик з шаленим поглядом і непохитний керівник, нервовий отаман зі своїми забаганками та спонтанною стріляниною.

«Влада породжує паразитів — хай живе анархія!» - головна позиція та переконання Нестора Махна. Він вперше рішуче виступив проти захоплення більшовиками політичної влади, проти диктатури однієї партії в Україні, саме цим накликав на себе найбільшу ненависть і переслідування з боку влади . Категорично заперечуючи керівну роль партії у суспільстві, Н.Махно ніби попереджував про той глухий кут, до якого потрапить величезна комуністична країна у кінці ХХ ст. Натомість, Н.І.Махно пропонує суспільству багатопартійність - рівні права і змагальність усіх політичних партій і груп у впливі на людей і пропаганді своїх ідей і доктрин. Російські міжусобиці початку 20 століття представлені в червоно-білому варіанті . земля дрижала від грохоту колісниць , осідланих озброєними до зубів анархістами на чолі з загальновизнаним лідером Нестором Махно. Його життя було нелегким, але яскравим, невизначеним, цікавим, його діяльність цілеспрямованою, революційною . Він залишив по собі знаний слід в історії та безліч невизначеностей та запитань.


Картинки по запросу підсуха портрет

Олекса́ндр Миколайович Підсу́ха

(1918 – 1990)

 — український поет, прозаїк, драматург, перекладач, громадський діяч.

Народився 16 жовтня 1918 року в селі  Ніжиловичах  (тепер Макарівського району Київської області) в родині сільського коваля. Закінчивши семирічку в сусідньому селі, пішов на робітфак Київського лінгвістичного інституту, а за два роки був уже студентом Харківського педагогічного інституту іноземних мов.

Творчість

Ще у студентські роки Підсуха пробує своє перо. Перша поетична збірка «Солдати миру» вийшла друком у 1948 році. Тут найповніше виписано образ воїна-визволителя. З’являються книги «Життя за нас» (1950), «Слово про наших друзів» (1951).

У 1950—60-ті роки відкривається Підсуха читачам як прозаїк. Поряд із ліричними збірками «Героїка» (1951), «Іду на клич» (1965), «Краплини» (1966), «Розповень» (1969) з’являється перша книжка прози «Віч-на-віч. Невигадані історії» (1962). Найпомітніше досягнення поета того періоду — віршований роман «Поліська трилогія» (1962).

З кінця 1962 року за рекомендацією Спілки письменників Підсуха відряджається як стипендіат  ЮНЕСКО  до Канади, Англії, Франції,США. Наслідком подорожі за океан став цикл поезій «Канадський зошит», який ліг в основу збірки «Материн заповіт» (1964).

Поема «Материн заповіт» (1962) ввійшла до однойменної збірки, що побачила світ в 1964 році, стала одним з кращих творів в ліро-епічному жанрі. Вона заснована на автобіографічному матеріалі.

Нагороди

Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, орденами Червоної Зірки, Дружби народів, медалями.

Описание: http://virchi.narod.ru/images/no-.gif

Хто чув,
    як рано навесні 
Земля пробуджується в сні
Або -
    як в літні місяці 
Колишуть жито вітерці?
Хто бачив,
    як у восени

Сумують голі ясени 
Або -
    коли у грудні десь 
Гай запорошується весь?
Інакші кожної пори 
Стають озера і бори, Сади,
    і луки,
        і степи, 
На що не глянь,
    де не ступи.
А у людей із давніх пір 
Є дві пори:
    війна і мир -
Руїни,
    злигодні
        і сум, 
Краса життя
    і велич дум.
Сьогодні нас усіх єдна 
Один порив,
    мета одна,
Одне бажання всіх країв: 
Щоб слухати не грім боїв, 
А те,
    як рано навесні 
Земля пробуджується в сні, 
А в теплі літні місяці 
Колишуть жито вітерці 
Або -
    як пізно восени 
Сумують голі ясени.

        ПОРАДА
Хай задум твій тобі ясний,
А почуття ще сплять,
Пера у руки, друже мій,
Іще не треба брать.
Коли вже стільки почуттів,
Що ллються через край,
Тоді, мій друже, й поготів
До столу не сідай.
Коли ж - одне за одним вслід
Слова, немов налитий плід,
Задзвонять у душі, -
Сідай,
Пиши.
Добро
Не про майно ідеться нерухоме,
Не про якесь багатство, ні!
А про
Теоретично нам усім відоме:
Робити один одному добро.
Зроби добро людині і забудь.
Воно тобі сторицею віддасться.
Бо це єдина й непохибна путь
І до твого, і до чийогось щастя.

МОЇМ  ДРУЗЯМ  І ЗЕМЛЯКАМ

Можливо, хто спитає вас
Про мене і воєнний час,
То ви не знизуйте плечима
І не кажіть:
    - Він був із тих,
Що хочуть віршами своїми
Двадцятий вік перерости.

Передусім я ваш поет,
І ваш поет я після всього.
Я з вами напинав намет,
Де фронтова ішла дорога.
Я з вами захищав Донбас,
Копав рови під Павлоградом.
І кулі сипалися градом
Тоді на мене і на вас.
Я з вами мерзнув на шляху,
То як забуть мені, скажіте,
І вас,
    і бій
        і ніч глуху,
І боєм витоптане жито?
Траплялося, коли в путі
Ми хліба іноді не мали,
Я вірші висипав на стіл,
І про вечерю забували.
...І знов туди, де ми росли,
Ми їдемо. Ревуть гармати.
І не жахайтеся, коли
Не знайдете своєї хати.
Але почуєте ви знову
Знайому пісню, рідну мову.
І ви з проясненим чолом
Я знаю, підете до бою,
Який гримить не за горою,
А за селом.
Коли ж хто запитає вас,
Про мене і воєнний час,
То ви не знизуйте плечима
І не кажіть:
    - Він був із тих,
Що хочуть віршами своїми
Двадцятий вік перерости.
Описание: http://virchi.narod.ru/images/no-.gif

У нас із вами одні дороги,
У нас із вами одні тривоги.
Та будьте громом, а не відлунням.
Дорогу юним! Дорогу юним!


«Життєвий подвиг письменника»

(до 110-річчя Івана Багряного, українського письменника)

«Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя» (М. Жулинський).



Справжнє ім’я — Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін).

Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра.

У 1912-1916 рр. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та в Красно - пільській художньо-керамічній школі.

У 1920 р. став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Усе це народжувало протест у душі Івана.

У 1922-1926 рр. він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а в 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селян­ських письменників «Плуг». Учителював, заробляючи на про­житок. Писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, у Кам’янці- Подільському, де редагував місцеву газету.

Протягом 1926-1930 рр. Іван навчався в Київському худож­ньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе «полі­тично неблагодійним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна пози­ція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він уходив до попутницької організації МАРС, куди належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фальківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.

У 1928 р. І. Багряний написав роман у віршах «Скелька», де використовував почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. мешканці села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. На­ступного року з’явилася друком збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою дореволюційної дійсності. Наступні книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляють тільки до портфеля НКВС. Того ж року він написав поему «Аве Марія».

1930 р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька». Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики — «Скельку» було конфісковано. Наступного року з’явилася стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом», яка свідчила про наміри щодо бунтівного, ідеологічно невпокореного І.   Багряного. Після тієї статті твори письменника були вилучені з бібліотек і книжкових крамниць.

1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в присутності колег В. Поліщука й О. Слісаренка «за політичний самостійниць­кий український ухил в літературі і політиці...», засуджений на п’ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь).

У 1936 р.І. Багряний утік, переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі «Тигролови»). Через два роки письмен­ник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у Хар­ківській в’язниці 2 роки й 7 місяців (пережите в ув’язненні він пізніше описав у романі «Сад Гетсиманський»).

1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місце­вому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА.

Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково вря­тувався.

1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійного пере­бування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центром українського культурного відродження, демократично- визвольного руху. Він у 1945 р. заснував газету «Українські вісті». При ній почали діяти кілька видавництв, зокрема «Україна», «Прометей», у яких з’являються заборонені в СРСР книжки ук­раїнських письменників, переклади зарубіжної літератури україн­ською мовою, узяв участь у створенні МУРу, який згодом у СІЛА перетворився на об’єднання українських письменників «Слово» з центром у Нью-Йорку.

1946 р. письменник перейшов на легальне становище.

Памфлетом «Чому я не хочу вертати до СРСР?» (1946)1. Багря­ний привернув увагу світової громадськості вражаючою правдою про істинне становище людини в СРСР, урятувавши цим від репат­ріації не одного нещасного.

1948 р. він заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), очолив Українську національну раду, заснував ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).

За кордоном побачили світ романи «Тигролови» (1944, «Зві­ролови» — 1946), «Сад Гедсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Буйний вітер» (1957), «Людина біжить над прір­вою» (1965), п’єси («Генерал», «Морітурі», «Розгром»), поема «Антон Біда — герой труда», збірка «Золотий бумеранг», твори для дітей.

Письменник помер 25 серпня 1963 р. в санаторії Блазієн у Шварцвальді (Західна Німеччина).

        

         За жанром "Тигролови” — класичний багатоплановий пригодницький роман. Він має напружений сюжет, що стрімко розвивається, постійно підтримуючи зацікавленість читача. Тут є і втечі, і переслідування, і полювання на тигра, і зустріч головного героя твору Григорія Многогрішного — талановитого інженера-авіаконструктора з квітучою, гонористою і ніжною юнкою Наталкою — спадкоємицею славетного роду Сірків. Але за карколомністю сюжету перед уважним читачем виразно постає драматична картина історичної долі нашого народу.

            

       Пропонований увазі читачів роман «Сад Гетсиманський» належить перу Івана Багряного — письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. Іван Багряний (1907 — 1963) зазнав сталінських репресій у 30 – ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати з СРСР. У ФРН були написані романи «Сад Гетсиманський», «Огненне коло», «Тигролови», численні поезії, п’єси. «Сад Гетсиманський» — один з перших творів світової літератури, що викриває злочинну суть сталінщини. Події відбуваються на Україні. У перевиданні збережено особливості мовно – стилістичної манери автора.

   Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами. Серія ''Скарби'' / Багряний І. — К., 2015. — 192 с., м‘яка обкл., (ст. 36 пр.).    «Огненне коло» має підзаголовок: «Повість про трагедію під Бродами». 1944 року на Львівщині біля міста Броди в бою з Червоною Армією загинуло близько чотирьох тисяч вояків дивізії СС «Галичина». До цього часу ми не знаємо всієї правди про військові формування в Україні за часів війни. Більшовицька пропаганда усіх їх називала зрадниками, фашистськими прислужниками. Зараз нам говорять про те, що вони були патріотами, які хотіли звільнити українську землю від усяких окупантів. Для І. Багряного історична основа твору була лишень тлом, за допомогою якого письменник з позицій загальнолюдської моралі намагається пізнати і оцінити такі категорії, як життя і смерть, війна і мир, добро і зло.

КРАЄЗНАВЧІ ПЕРЛИНИ 

розгорнута книжкова виставка
 (до 105-річчя Л.М.Жарикова, донецького письменника; 
 до 95-річчя В.В. Шутова, донецького поета, прозаїка; 
 до 100-річчя В.Е. Мухіна, донецького письменника)


"На крутих перехрестях доби"  

виставка-знайомство 

(до 85-річчя Івана Дзюби, українського письменника)


"Він дбав про долю України"  

виставка-портрет 
(до дня пам'яті  українського письменника Богдана Лепкого)


"І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність..." 

перегляд літератури 
(до 105-річчя О.І. Теліги, української поетеси) 



"Творець державної традиції"
(до 125-річчя Є. Коновальця, українського військового і політичного діяча)



«Михайло Вербицький – творець вічного символу»

Віртуальний портрет


    Для початку найкраще згадати кілька тез Станіслава Людкевича, які розкривають величину таланту Михайла Вербицького: «Михайло Вербицький – це піонер української музики на галицькій Україні минулого століття.»

    Народився Михайло Вербицький 1815 року в сім’ї греко-католицького священника у селі Явірник Руський колишнього Яворівського повіту, що тепер на території ПольщіУ десять років Михайло із молодшим братом Володиславом втратили батька. Натомість ними заопікувався перемишльський греко-католицький єпископ Іван Снігурський (1784-1847), їхній далекий родич. Ця особистість відіграла важливу роль у розвитку не лише духовної, а й музичної культури Галичини.

Форма входу
Пошук
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Друзі сайту