Середа, 23.09.2020, 09:16
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗ "Нікольська централізована бібліотечна система"

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 48
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пам'ятні та знаменні дати

Майстер жанру романізованої біографії

Зорянська сільська бібліотека КЗ «Нікольська ЦБС» інформірує своїх читачів:

  Андре Моруа – французький письменник, майстер жанру романізованої біографії, народився 26 липня 1885 року. Його справжнє ім'я - Еміль Саломон Вільгельм Ерзог. Письменник походив із забезпеченої сім'ї, яка бігла до Нормандії з Ельзасу під час Франко-Прусської війни. Моруа навчався в Руанському ліцеї. Після школи він служив на суконній фабриці свого батька. У роки Першої світової війни Моруа відправився на фронт в якості перекладача і зв'язкового. У 1918 році він публікує книгу під назвою "Мовчазний полковник Брамбл", яка принесла йому чималий успіх не тільки у Франції, але також і в Британії і США.

Творчість Моруа воістину величезна – 200 книг, більш тисячі статей. Його перу належать романи і новели, критичні статті і філософські есе. Але насамперед Моруа – майстер біографічного жанру. На основі точної документації автор малює  живі образи великих людей. Всесвітню популярність він завоював біографічними творами: «Байрон», «Олімпіо,чи Життя Віктора Гюго», «Прометей, чи Життя Бальзака», «Три Дюма» і інші. Також Андре Моруа автор психологічних романів і новел: «Бернар Кене», «Мінливості любові», «Сімейне коло», в яких автор розглядає галузь людських емоцій і захоплень, проблеми сімейних стосунків і кохання, прагне допомогти читачеві збагнути закони життя. В цьому році Андре Моруа виповнилося 135 років.


«Самійло Величко – канцелярист війська Запорозького» Картинки по запросу "самійло величка"

 330 років тому, 11 лютого 1670 року в с. Жуки Полтавської сотні в козацькій родині народився Самійло Величко.

Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку. Був мудрою і грамотною людиною, мав велику книгарню. Мав неабиякий авторитет.

Успішно склавши іспити, Самійло став студентом одного з найавторитетніших у Європі навчальних закладів — Києво-Могилянської академії. Вивчив латину, німецьку та польську мови.

З 1690 року, після успішного закінчення навчання, Самійла Величка скерували на посаду канцеляриста до генерального військового писаря Василя Кочубея. Був його довіреною особою. Кочубей використовував Величка також для особливих доручень. Втаємничував свого писаря у секретні військові справи, навіть ті, що йшли до царя, і зашифровані послання. Через Величка проходила й та кореспонденція, про яку не знав сам гетьман Іван Мазепа. У такому статусі Самійло прослужив 15 років.

Автор першого систематичного викладу історії української козацької держави — Літопису Самійла Величка. Користувався різними джерелами: народними переказами, іншими козацькими літописами, творами іноземних істориків, архівними документами, листами, реєстрами тощо. Автентичність численних документів, наведених у літописі, істориками не заперечується. Частина з них відома й з інших джерел.

Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії другої половини 17 — початку 18 століття.

Головна праця Самійла Величка була видана Київською Археографічною комісією лише в середині 19 століття під назвою "Летопись событий в юго-западной России в XVII веке". Величку також належить переклад "Космографії", яку він, уже сліпий, продиктував у 1728 році.

У 2003 році з метою вшанування пам'яті козацького літописця на Полтавщині започаткована обласна літературна премія імені Самійла Величка.



Дмитро Павличко.

Картинки по запросу павличко дмитро

Як виросту — збудую хату,
На хаті колесо приб'ю,
А там я поселю крилату
Лелечу клекітну сім'ю.

Нехай розводиться, гніздиться
По всіх деревах і хатах.
Нехай мені щоночі сниться,
Що я літаю, наче птах.

          Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 в селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в Яблунівській середній школі. З осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув’язнений за сфабрикованою справою щодо звинувачення у належності до УПА. У 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Протягом 1971-1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт». У 1990-ті роки – посол України у Польщі та Словаччині. Державний службовець 1-го рангу (1994). Депутат Верховної ради з 1990-го року до 2006. У 2002 році став почесним професором НаУКМА. Одружений, має двох дочок, одна з них – Соломія Павличко (1958-1999) – український літературознавець, історик літератури, перекладачка.

 

Два кольори

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мальва

В Єгипті, над Червоним морем,
Між кактусами, на піску
Вона стоїть із цвітом хворим,
Здоровий цвіт - у сповитку.

Я поклонився їй. Родина.
Вона прийшла з мого села;
Колючок злотна павутина
Її нещадно облягла.

Нагадує та мальва птаху,
Що смерті сіть розкриллям рве...
Нагадує мій край, що з праху
Підводиться, встає, живе.

ГРАНОСЛОВ

На вічну пам'ять М. Рильському 

Немов тремтіння зляканих осик, 
Що затуляють листям сиві очі, 
Коли сокири сплющений язик 
В щелепах пил прицмокне на обочі, 

Немов жіночий відчайдушний крик, 
Що кличе порятунку серед ночі, 
Немов червоної гадюки сик, 
Що в серці загніздилась, як у клоччі, 

Ношу в собі я найтемнющу вість, 
Що з київських примчала передмість, 
Постукала у двері спозарана... 

Виходжу з хати й чую вже здаля — 
Голосить в Голосієві земля: 
Ой, синку мій, велика в мене рана... 

Ти зрікся мови рідної


Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне!

Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче сніг, журба —
Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!

Ти зрікся мови рідної...

 

Якби я втратив очі, Україно...

Якби я втратив очі, Україно,
То зміг би жить, не бачачи ланів,
Поліських плес, подільських ясенів,
Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно.
У глибині моїх темнот і снів
Твоя б лунала мова солов'їно;
Той світ, що ти дала мені у віно,
Від сяйва слова знову б заяснів.
Я глухоти не зможу перенести,
Бо не вкладе ніхто в печальні жести
Шум Черемоша, співи солов'я;
Дивитися на радощі обнови,
Та материнської не чути мови, - 
Ото була б загибель - смерть моя.

ГОЛГОФА

Це страшно, як людину розпинають, 
Не йнявши віри їй, що Бог вона; 
Плювками прибивають до хреста 
Невинну душу, генієм пойняту. 

А ще страшніше, як знімають ката 
З охрестя справедливої ганьби, 
Навколішки стоять довкруг мерця 
І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.. 

Одна голгофа споконвік була:
Розбійник і творець висіли поруч, 
І в темряві не розрізняли їх. 

Та ми повинні бачити при світлі, 
Де вбитий Бог, а де всесвітній хам, 
Що перед смертю розпинав народи. 




Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Друзі сайту