Понеділок, 23.10.2017, 10:46
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗ "Нікольська централізована бібліотечна система"

Категорії розділу
Бібліотека планує [2]
Заходи, які планується провести
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 43
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Бібліотека планує

Тарас Шевченко і Володарський район


 $IMAGE1-left$Хартахай Феоктист Авраамович (між 7 і 25 березня 1836, Чердакли — 25 березня 1880, Маріуполь) — педагог, історик, етнограф, засновник перших середніх навчальних закладів у Маріупольському повіті, перший дослідник історії греків Приазов'я.

Народився у березні 1836 року в селі Чердакли (нині село Кременівка Володарського району Донецької області). Походив із греків-переселенців із Криму, був третім сином в родині. Дитячі роки пройшли у рідному селі та місті Маріуполі. Батько працював у системі Маріупольського грецького суду, старші брати після завершення середньої освіти також працювали у грецькому суді.

Феокстист закінчив Олександрівське повітове училище (нині у місті Запоріжжя), пізніше Катеринославську гімназію. 1858 року вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет, тут він стає членом Харківського таємного студентського революційного товариства. Проте у лютому 1859 року за неспроможність сплатити за навчання його відраховують. Разом із іншими відрахованими членами товариства вступає до Київського університету Святого Володимира одразу на другий курс, проте за тією ж причиною його знову відраховують.

22 листопада 1860 року Феоктист Хартахай стає студентом Санкт-Петербурзького університету першого курсу спочатку на історико-філологічному факультеті, а через два тижні на східному факультеті в розряді арабо-персько-турецько-татарських мов. Тут він стає активним діячем революційної спілки, групи української молоді, згуртованої довкола Тараса Шевченка.

Чи був він особисто знайомий з Тарасом Шевченком достеменно не відомо, але те, що 28 лютого (12 березня) 1861 року разом з іншими студентами виносив домовину з тілом Тараса Шевченка та виступав з прощальною промовою на Смоленському цвинтарі, підтверджений факт. Про це говорить сам Феоктист у своєму листі до Василя Степановича Гнилосирова, свого товариша по Харківському товариству з розповсюдження української мови та культури. Він детально описує похорон Т.Г. Шевченка у листі від 28 лютого (ст. стилю) 1861 року.

Здоров бувай Василю!

Вже із газет ти довжен знать, що Тарас Григорович замовк навіки. У сій моїй писульці я тобі напишу, що сам бачив і що тобі знати кортить. Скажу про похорони Шевченка. Умер він на другий день після своїх іменин — у 26 число в 6 часів уранці. Дуже, сердега, не хотів умирать на чужині, усе про Україну згадував. Після смерті його зараз усі узнали, не тільки хахли, а й усі путні люде. Прийнять на себе хлопоти похорон считав усякий за честь; грошей не жалілось. Спорядили таку труну, що хоть би і нам з тобою довелось у такій своє грішне тіло бачить. Дали знать у школу хлопцям, щоб прийшли «почтить прах усопшего», і народу навалило такого, що хоть на Москву іди. Тіло лежало в Академії художеств, бо Шевченко там умер. Всі письменні люди, теж узнавши, повалили, мов хмара. Так що у церкві був наголо студент, та пан, та літератор, та учений. Ляхи теж усі прийшли. У церкві шилом не повернеш…

http://ua-kobzar.livejournal.com/706502.html

 $IMAGE2-left$ Феоктист Хартахай виголосив свою промову над тілом Т. Шевченка. Він був сьомий з п’ятнадцяти, які бажали сказати прощальні слова до в той час уже дуже відомого українського поета і художника. Його промова, яка в літературі називається «Рідне слово над тілом Тараса Григоровича Шевченка» (1861 р.)., за словами дослідника життя та творчості Ф. Хартахая С. О. Калоєрова «була емоційною, насиченою образними зворотами українського фольклору… народної української мови». Виголошена в стилі народних голосінь, промова Ф.Хартахая відзначається барвистістю й образністю. У промові підкреслюється безмірна повага й любов народу до свого Кобзаря, значення Т.Шевченка для України. «Сумно і страшно вимовить, - Тарас Григорович умер!», а ще страшніше сказати: «На чужій чужині!». Не має Україна тепер своєї втіхи, минулися думи і пісні. Мабуть, втомився Тарас сльози лити. Хто ж тепер заспіває рідну пісню степу і могилам, Дніпру широкому?! Хто зуміє так щиро любити рідну землю і покласти за неї душу?!».

 «Довго тебе, тату, на Україну вижидали; як дощику майового ждали, — тепер перестануть! Як сонечко ясне, що з-за чорних хмар визирає, показувавсь ти на рідній землі, та недовго в їй вітав, усе тебе доля на чужину закликала — і очі на чужині закрила, в чужій землі, в чужій труні тіло поховала. Спи ж, тату, поки правда з кривдою силу мірять буде, поки правда запанує на світі!..»

http://archive.is/b5Cdw

Вперше ця промова була опублікована у журналі «Основа». – 1861. - № 3. – (март). – С. 13-14. У Володарській районній бібліотеці є інше джерело з її текстом: Спогади про Шевченка / Упор. А.І. Костенко. – К.: Вид-во худ. літ. , 1958. – С. 513-515.

Але найбільш автентичним є текст, який приводиться у книзі, яка є у фонді Володарської ЦБС Ф.А. Хартахай. Собрание сочинений / Авт. вступ. ст. и сост. С.А. Калоеров. – Донецк: Юго-Восток, 2004. – С. 176-179. Він друкується по рукопису між сторінками 50-51 щоденника В.С. Гнилосирова, який знаходиться в Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського зі збереженням авторської орфографії.

Ось таким чином ми долучилися до славного імені Кобзаря завдяки видатному вихідцю з нашого краю. Сумно, що це пов’язано з похороном Т. Шевченка. Але правильніше, мабуть, потрібно було б сказати – з переходом у вічність. Святкування його 200-річя яскраве цьому підтвердження.
Категорія: Бібліотека планує | Додав: site-admin (17.03.2014)
Переглядів: 76 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту